DSC_1617

В унівеситетському храмі вшанували пам’ять священномученика Горлицького Максима Сандовича

6 вересня 2016 року, в день мученицької кончини священномученика Горлицького Максима Сандовича, в університетському храмі Трьох Святителів відбулася соборна Літургія та молебен перед іконою з мощами святого Максима.

Напередодні, у понеділок 5 вересня 2016 р. Б., в університетському храмі Трьох Святителів було відслужене Всенічне бдіння. Вечірнє богослужіння очолив викладач богословського відділення прот. Миколай Симчич настоятель храму архистратига Михаїла с. Лука Городенківського благочиння Коломийської єпархії  у співслужінні диякона Юрія Хильчука – клірика Херсонської єпархії, студента Богословського відділення.

У сам день свята, в університетському храмі Трьох Святителів було відслужено уставні ранкова молиьва для студентів відділення, 3-й, 6-й часи та Божественна літургія.

Богослужіння очолив насельник Свято-Іоано-Золотоустівського монастиря архімандрит Паїсій (Кухарчук) у співслужінні викладача богословського відділення прот. Миколая Симчича настоятеля храму архистратига Михаїла с. Лука Городенківського благочиння Коломийської єпархії, клірика храму прот. Миколая Лагодичасвящ. Богдана Сливки – настоятеля парафії св. пророка Іллі м. Заліщики Тернопільсько-Бучацької єпархії, ієрея Володимира Петрука – настоятеля Свято-Миколаївського храму с. Нижні Станівці, диякона Ігоря Луцана – викладача Богословського відділення та диякона Юрія Хильчука – клірика Херсонської єпархії, студента Богословського відділення.

По завершенні Літургії було відслужено молебен перед іконою з мощами святого Максима. Святкове богослужіння завершилось помазуванням вірян освяченою оливою.

 

Молитва до святого священномученика Максима.

О святий священномучениче Максиме! Нескінченного блаженства причасником нині на небі Ти є, де безпосередньо лик Христовий у славі споглядаєш і благодаті Його сповнений. Цього ради бачимо Тебе захисником ображених і стражденних, тому тепло благаємо Тебе: моли Господа і Бога нашого Ісуса Христа наповнити серця людей любов’ю до церков їх і твердістю, щоб міцно трималися віри батьківської та не окаменіли серця їх, щоб не напали на них хвилі єретичні і не звабили їх, щоб розтерзати, нехай не спокусять їх підступи і лукавства демонські зійти з шляху праведного в безводне принадливе бездоріжжя.

Отче, Богом возлюблений! Піднеси руки твої до Всевишнього і моли Його дарував нам мир і благоденство, щоб не питали нечестиві: де є Бог їх? Твоїм бо мужнім сповідництвом став ти великим молитовником за всіх хто пам’ять твою святу вшановує і до чесних мощей твоїх прикладається. Ти ж моли Христа щоб Він дарував нам мир і помилував души наші.

Амінь.

Тропар, глас 4:

Божим Промислом посланий був єси на гору Почаївську, / де навчився правді віри православної, / і істинне вчення в місті Житомирі пізнав, / як хоробрий воїн Христовий у батьківщину свою повернувся. / За Православ’я і рід твій вінець мученицький прийняв ти, / тим же й батьківщину свою в Православ’ї утвердив; / Священномучениче Максиме, / моли Христа Бога / щоб спастися душам нашим.

Кондак, глас 2:

Мучеництво твоє, отче Максиме, / рід наш просвітило і до віри Православної скерувало. / Житіє твоє Христу Богу поклавши, / муки зазнав і страждання в ув’язненні; / нині ж молися за нас / і за землю свою до Христа Бога нашого.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Історія Руси-України знає чимало випадків, коли спалахи народного духу та вогні істинної традиції виникають на окраїнах нашого цивілізаційного простору.

Лемківщина найвіддаленіший закуток нашої землі і був такою твердинею, край, що зберіг народну пам’ять про часи Києворуські та походи короля Данила, край, мешканці якого сподвигли селянську республіку в повному ворожому оточенні, край, що попри географічну й політичну ізоляцію перебував у світі Києва та Почаєва, міцно оберігаючи Святу Православну віру. Попало це світло і на молодого семінариста Максима Сандовича із Ждині, якому судилось стати мучеником за віру.

Священномученик Горлицький Максим Сандович народився 1 лютого 1882 року в селі Ждиня, в греко-католицькій родині землевласника Тимофія Сандовича і його дружини Христини, в Горлицькому повіті на Лемківщині, біля сучасного кордону Польщі та Словаччини. З дитинства Максим вирізнявся глибокою набожністю, багато часу присвячував молитвам та співав в церковному хорі. З гімназії молодий Максим їде до Крехівського уніатського василіанського монастиря (сучасна Жовківщина, що на Львівщині). Перебування в цій чернечій обителі зародило у серці юнака зерна сумніву істинності католицизму. Виклопотавши собі паспорт, Максим відправляється до Почаївської Лаври, котра на цей час розташовувалась в межах Російської імперії. В Лаврі Сандович потрапляє на аудієнцію до архієпископа Антонія /Храповицького/. Святитель відмітив завзятість юнака й став його опікуном. Під керівництвом архієпископа Максим закінчив семінарію у Житомирі.

По завершенню якої одружився з дівчиною з іншого закутку землі руської, а саме з Підляшшя, мешканкою села Новоберезово (біля Гайнівки). Пелагеєю Григорук. Попри всі намагання місцевих архієреїв залишити молодого священика на Київщині, Максим Сандович обрав тернистий шлях православного місіонера на рідній йому Лемківщині, де в ті часи, як і на Закарпатті та Бойківщині ширився рух за повернення до Православ’я.

На той час в селі Граб місцеві мешканці видворили греко-католицького священика-латинізатора запросивши на його місце отця Максима Сандовича, який відтак отримав затвердження на цю посаду від єпископа Чернівців (Румунська православна церква). 2 грудня 1911 отець Максим відслужив першу літургію в селі Граб. З цього дня почалася низка переслідувань і страждань священика. Незабаром в австрійську адміністрацію на нього було вчинено донос, що спричинило восьмиденний арешт та значний за розміром штраф призначений отцю Сандовичу. Вийшовши з в’язниці, отець Максим почав об’їжджати села в околиці – Граб, Вишеватку, Довге – скрізь звершуючи богослужіння. Поступово він став для своїх парафіян не просто священиком, але одним і визнаним духовним авторитетом.

Наступні роки отця Максима складались з череди арештів, тривалих досудових ув’язнень, судових процесів та звинувачень в державній зраді. Влада опечатувала православні храми, але отець звершував служби Божі в домах селян. Його намагались пов’язати з «москвофілами», оскільки в умах як місцевої продажної інтелігенції, так і їх австрійських та польських панів не вкладалось в голові, що мешканець гір, лемко зберіг в собі іскру народного духу, повернувшись до віри прадідів – Православ’я. Слід зазначити, що «москвофіли» після чергового судового процесу чи арешту вважали за краще втекти, найчастіше не в Російську імперію, а в якусь із західно-європейських країн, в той час як майбутній святий весь час вертався в рідну Ждиню й далі несучи людям світло Православної віри.

Активна діяльність Максима Сандовича як пропагандиста православ’я серед лемків звернула на нього увагу австрійської поліції. В 1912 році його заарештували за звинуваченням у шпигунстві. Разом з ним був затриманий ще один священик — о. Ігнатій Гудима та два студента, що належали до русофільскої партії — Ковдра та Бендасюк. Захисником Максима Сандовича виступив перемишльскій адвокат Кирило Черлюнчакевич. Збереглися свідчення, що поліція та адміністрація примусово вимагали від селян свідчити проти звинувачених Слідство тривало майже два роки, які Сандович, Гудима, Ковдра та Бендасюк провели у львівській в’язниці. На судовому процесі влітку 1914 року усі звинувачені були признані невинними.

З початком Першої світової війни Сандович був заарештований знову.

6 вересня 1914 року він був розстріляний на задньому дворі горлицького суду в присутності своїх близьких: вагітної дружини та батька.

Перед смертю священномученик осінивши себе та всіх присутніх хресним знаменням, промовив: „Нехай живе Святе Православ’я, нехай живе Свята Русь…”. Розлютілий ротмістер зі словами „Згинь, собако” тричі вистрілив святому сповіднику в обличчя. Отець Максим став одним із шістдесятьох тисяч галицких русинів, що стали жертвами першого в двадцятому столітті геноциду, коли за прихильність до Православ’я були знищені десятки тисяч чоловік, побудовані перші в двадцятому столітті концентраційні табори, такі, як сумно відомий Талергоф.

Його соратник по пастирській діяльності, Ігнатій Гудима був заарештований та відправлений до концтабору Талергоф, де втратив глузд через тортури. Ковдра та Бендасюк врятувалися втечею в Росію.

Дружина ж отця Пелагея народила в ув’язнення хлопчика, якого нарекла також Максимом, і який слідами батька обрав священицьке служіння.

Отець Максим Сандович був одним з перших православних місіонерів серед лемків на території Австро-Угорської імперії. Його смерть спричинила спонтанне повернення лемків до Православ’я. Православні лемки завжди вважали отця Максима народним героєм, борцем за незалежність свого народу і своїм духовним наставником. На його честь складали пісні й вірші. У домівках українці Низького Бескиду ставили невеликі портрети-іконки свого небесного покровителя. Після Другої світової війни ікони мученика почали з’являтися і в православних церквах. У пам’ять про мученицьку кончину отця Максима лемки почали звершувати паломництва до місця його упокоєння. Рішенням Священного Синоду Польської Автокефальної Православної Церкви від 7 липня 1994 мученика Максима Сандовича було зачислено до лику святих.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *