храм

Спроба відкриття православної семінарії У Львові (1945-55 рр.).

Задум відкрити на Галицьких землях православний учбовий заклад сягає часів іще задовго до нового об’єднавчого руху між західноукраїнськими уніатами i РПЦ, початком якого можна вважати створення 28.05.1945 р. “Iнiцiативної групи по возз’єднанню Греко-Католицької Церкви з РПЦ”. Д. Поспєловський у своїх історичних дослідженнях [15, c. 256] дотримується думки, що ця ідея народилася на зустрічі Патріарха Алексія з Й. Сталіним, котра відбулася 10.04.1945 р. [14].
Скоріше можна погодитись з припущенням О. Лисенка, що усна домовленість про відкриття кількох духовних семінарій була досягнута підчас зустрічі Й. Сталіна з митрополитами Сергієм /Страгородським/, Алєксiєм /Сiманським/, Николаєм /Ярушевичем/ 4.09.1943 р. [13, c. 202].
Питання про відкриття богословсько-пастирських курсів вирішувалось на вищому державному рiвнi. Про це свідчить віднайдений у фондах Державного архіву Львівської області (далі – ДАЛО) лист голови Ради у справах Російської православної церкви (далі –РСРПЦ) Г.Карпова за № 945 від 26.03.1945 р. який був скерований заміснику голови РНК УРСР Л. Корнiйцю, у котрому повідомлялося про те, що постановою РНК СРСР від 22.03.1945 р. № 511-147/с Московській Патрiрхiї було дозволено організацію богословсько-пастирських курсів із дворічним терміном навчання у містах: Києві, Одесі, Львові, Луцьку по 25-40 осіб у кожному мiстi [3, арк. 4].
У цьому ж листі РСРПЦ при РНК СРСР просить місцеві органи посприяти у виділенні приміщень, як для навчальних корпусів, так i для гуртожитків вихованців; а також виявити спiвдiю у проведенні ремонту облаштуванню приміщень відповідним інвентарем за рахунок Єпархіальних Управлінь.
Таку допомогу було надано, i не лише органами влади на місцях. 18.06.1945 р. А. Вишневський отримав від П. Ходченко урядову телеграму за № 8401, у котрій повідомлялось що “по домовленості з Московською Патріархією сто тисяч крб. буде перераховано на владику Макарiя для ремонту приміщень i закупівлю меблів” [2, арк. 20].
Окрім республіканських урядовців у справі відкриття духовних шкіл в Україні працювала i РСРПЦ. У листі від 20.04.1945 р., скерованому в ЦК КП(б)У на ім’я М. Хрущова, голова Ради зазначає: “Для підготовки кадрів священнослужителів та мiсiонерiв, за програмою Московських пастирсько-богословських курсів відкрити курси в містах Києві, Луцьку, Львові та Одесі” [8, c. 97]. О. Лисенко стверджує, що зміст цього листа ще 17.03.1945 р. схвалив Й. Сталін [13, с. 279].
У цей же час Львівська Міська Рада шукала можливість для виділення приміщень під духовну школу. Цей процес мав би прискорити лист заступника голови Львівського облвиконкому К. Бойка до голови Міської Ради П. Бойка від 29.06.1945 р., у котрому Міську Раду зобов’язали до 10.07.1945 р. підшукати вiдповiднi приміщення, як для учбових класів, так i для гуртожитків слухачів, передавши останнє Львівському Єпархіальному Управленню. А у разі необхідності, згідно з цим же листом, вона мала провести ремонт i обладнання приміщень за рахунок Єпархіального Управлення [3, арк. 5].
Але i така активізація дій зі сторони владних структур не посприяла відкриттю 1.09.1945 р. Львівських богословсько-пастирських курсів. Цей факт викликав занепокоєння у верхніх ешелонах влади. Республіканський уповноважений у листі до А. Вишневського за № 131/с від 27.09.1945 р. вимагає “негайно повідомити, що гальмує справу відкриття пастирсько-богословських курсів”. Як видно із змісту листа, такий стан справ із відкриттям курсів у м. Львові вкрай не задовольняв республіканського уповноваженого П. Ходченка, котрий у листі до львівського уповноваженого зазначає: “адже ви несете персональну вiдповiдальнiсть за сприяння в організації курсів, за підшукання приміщень i обладнання меблями за рахунок єпархії. Пропоную надати повного сприяння організації курсів, i не пізніше 10.10.1945 р. повідомте мене спеціальним листом, що зроблено в цьому напрямку” [3, арк. 17].
Наступного дня, тобто 28.09.1945 р., у листі № 132/с П. Ходченко просить А.Вишневського подати детальну інформацію про пастирські курси, в якій би містились відомості про дату початку навчання, склад слухачів i викладачів, плани занять та навчальні програми, а також висвітлення питання забезпечення харчуванням та житлом [3, арк. 18].
Питанню відкриття курсів П. Ходченко надавав неабиякої ваги i тому вимагав детального звіту, в чому можна переконатись із змісту вище загаданого листа.
А. Вишневський у своєму “Інформаційному звіть за III квартал 1945 р.” за № 0144 від 6.10.1945 р., не зважаючи на вимогу республіканського уповноваженого, про подачу розширеного звіту у ньому про відкриття духовної школи у м. Львові, обмовився лише кількома словами: “Пастирські курси не відкриті за відсутністю коштів, про що єпископ Макарiй неодноразово доповідав митрополитові. Мною був повідомлений голова Ради Г. Карпов, котрий обіцяв прискорити висилку грошей. Інших перепон немає.” [4, арк. 16-18].
Але виявляється, що поряд з фінансовою проблемою на перешкоді відкриття курсів стоїть питання залучення персоналу. Саме цю, вкрай важливу проблему піднімає львівський уповноважений у своєму листі до П. Ходченка за № 0148 від 13.10.1945 р., котрий був надісланий йому, як відповідь на запит від 27.09.1945 р. за № 131/с. А. Вишневський у цьому ж листі повідомляє, що із приміщенням було кілька варіантів, але жодне з них не було передане тому, що Єпархіальне Управління не мало можливості не те, щоб його відразу освоїти, але навіть охороняти. Окрім цього за його ж вказівкою було заброньовано для пастирсько-богословських курсів майно колишньої римо-католицької духовної семінарії у м. Львові. Персонал котрий мав би обслуговувати курси частково був уже підібраний, але частину треба було залучити із інших єпархій. З цією проблемою був ознайомлений Екзарх, тому А. Вишневський просить республіканського уповноваженого посприяти, щоб у Києві це питання не затримувалось [3, арк. 14].
Незважаючи на всі перепони, уповноважений по Львівській обл. докладає чималих зусиль у справі відкриття Львівських пастирсько-богословських курсів. Уже 22.10.1945 р. він надсилає голові Львівської Міської Ради П. Бойку “Доповідну записку” із резолюцією голови Львівського облвиконкому про виділення приміщень францисканського монастиря під пастирські курси, якi за його задумом почнуть функціонувати у листопаді цього ж таки 1945 р. [3, арк. 11].
Але надії А.Вишневського не справдились i у “Інформаційному звіть за IV квартал 1945 р.” він змушений повідомити, що курси з причини відсутності коштів не відкриті, а інших перепон немає” [5, apк. 2].
Тим часом в м. Одеса уже iз 1945 р. діяла духовна школа, майже усе було готове для відкриття у 1946 р. духовної семінарії у м. Луцьку [15, с. 256], а відкриття Львівської постійно відкладалось. Такий перебіг подій почав хвилювати республіканського уповноваженого, котрий у своєму листі за № 24 від 24.01.1946 р. уже прямо ставить перед А. Вишневським запитання: “Коли відкриються курси, що в цьому напрямі робить єпископ Макарiй?” [6, арк. 4].
Після Львівського Церковного Собору 1946 р., коли до РПЦ приєдналась чимала кількість високоосвічених, активних колишніх греко-католицьких священиків, то в РСРПЦ з’явилась надія, що духовна семінарія у Львові буде відкрита. Неабияк перейнявся цим задумом i колишній голова “Iнiцiативної групи” о.д. Гавриїл Костельник. З цього приводу в архівних документах збереглись зафіксованими його слова: “Я зараз використовую свій вплив на єпископа Макарiя i прискорюю його з відкриттям у м. Львові духовної семінарії” [1, арк. 15]. Але, не дивлячись, навіть, на завзятість такого авторитетного на Галичині пастиря, як протопр. Гавриїла, справа відкриття не просувалась далі. Це помітив i А. Вишневський, котрий у своєму “Iнформацiйному звiтi за II квартал 1946 р.” повідомляє П. Ходченка, що початок навчального процесу богословських курсів владика пропонує з 1 вересня, але належної роботи не проводить.
Iз цієї складної ситуації виходи починає шукати сам А.Вишневський, котрий у цьому ж звiтi пропонує для “прискорення придбання інвентарю, ремонту, формування викладацького i студентського складу” перевести із Кременця свічковий завод, котрий за його задумом має стати джерелом прибутків Єпархіального Управління [5, арк. 10]. Цю активну зацікавленість місцевого уповноваженого можна зрозуміти, коли пригадати вищенаденого листа П. Ходченка № 131/с від 27.09.1945 р. адресований А. Вишневському, у котрому прямо сказано: “ви несете персональну вiдповiдальнiсть за сприяння в організації курсів” [3, арк. 17].
Iз подальших листів, котрі збереглися у фондах ДАЛО, чітко видно, що кожний крок у справі відкриття духовної школи у м. Львові проходив під пильним оком республіканського уповноваженого, котрий постійно звертає увагу А. Вишневському на важливість відкриття цієї духовної семінарії. Так у листі від 20.07.1946 р. за № 123/c він вказує йому: “вам треба звернути саму серйозну увагу на органiзацiйнi питання по устрою пастирсько-богословських курсів чи семінарії, тобто виділення приміщень для курсів, ремонт за рахунок єпархії будівель, придбання меблів. Про свічковий завод заперечень немає” [5, арк. 20].
Відповідний вплив у справі ЛДС відчували від республіканських чиновників i представники місцевих органів влади. Цей факт яскраво підтверджує лист віднайдений у фондах ДАЛО, котрий без номеру та дати з грифом “таємно” був надісланий до виконкому Львівської Міськради головою Львівського облвиконкому із зобов’язанням до 20.06.1946 р. для виконання розпорядження голови РМ УРСР Л. Корнiйця “Про організацію у м. Львові пастирсько-богословських курсів”, виділити вiдповiднi приміщення i передати Львівському Єпархіальному Управлiню для розміщення курсів i викладацького складу [6, арк. 16].
Але, незважаючи на ці активні мiри навчальний процес 1.09.1946 р. не розпочався. Цього ж разу, якщо вірити інспектору Ради В. Петрулiсу, котрий в жовтні 1946 р., перебуваючи у м. Львові повідомив у “Доповідній записці” голову Ради, що духовну семінарію не організовано за відсутністю приміщень [6, арк. 28]. Не допомогло й письмове розпорядження заст. голови РМ УРСР Л. Корнiйця від 27.10.1946 р. за № 11-571, котрий наказував голові виконкому Львівської облради звільнити приміщення під курси [6, арк. 51].
Бажаючи активізувати діяльність чиновників на місцях, республіканський уповноважений протягом листопада 1946 р. надсилає кілька письмових запитів про стан справ, пов’язаних із відкриттям духовної семінарії [6, арк. 53, 14, арк. 45-46]. Але й таке активне втручання П. Ходченка не дало бажаних результатів, бо станом на 3.01.1947 р., як повідомляє уповноважений по Львівській обл. у своєму “Інформаційному звiтi за IV квартал 1946 р.”: “духовна семінарія не організована: 1) відсутнє примiщеня, 2) зволікає Макарiй з організацією. Звільнено 13 кімнат, а Макарiй не робить нічого” [5, арк. 38].
Бездіяльність правлячого архієрея у справі відкриття ЛДС уповноважений А.Вишневський помітив давно i намагався звернути на це увагу республіканського уповноваженого. У своєму листі до П. Ходченко датованому i ще 14.05.1946 р. він між іншим повідомляє, що зі сторони владики Макарiя мало активності у підготовці до відкриття пастирських курсів. А вже на початку січня, у вище згаданому “Інформаційному звiтi” А. Вишневський пропонує, що б архієпископу зі сторони Екзарха була дана вказівка про невідкладну організацію семінарії, а зі своєї сторони обіцяє, що проблем з приміщенням не буде [5, арк. 39].
Щоб не виглядати бездіяльним владика Макарiй у № 1 “Єпархіального віснику” за 1947 р. подав оголошення про набір студентів у ЛДС [9]. Наступні оголошення з’явились у журналі лише у № 5-6 та № 7 за 1947 р. [10, 11].
Проміжок часу у котрий були виданні №№ 2,3,4 А. Савицький, котрий у цей період займав посаду “Діловода Єпархіального Управляння”, характеризує як період конфлікту архієрея та уповноваженого. За його ж свідченнями, улагоджував непорозуміння, котрі виникли у зв’язку з відкриттям семінарії у м. Львові протопр. Гавриїл Костельник. Він вигадував для А. Вишневського рiзноманiтнi причини, що нібито гальмували відкриття духовної семінарії (відсутність приміщень, викладацького складу) [12, с. 7].
На сьогоднішній день можна впевнено говорити, що припущення А. Вишневського були не безпідставні.
Дії владики Макарiя важко назвати протидією, швидше гальмування відкриття семінарії. Цю ж думку поділяє i А. Савицький. Він розповідав про те, що владику Макарiя та протопр. Гавриїла насторожив сам факт активної допомоги урядових чиновників в організації духовної школи у м. Львові.
Добре вони пам’ятали i проведену у 1946 р. у львівських ВУЗах чистку нацiонально-свiдомої молоді. 2.02.1947 р. після святкового обіду з нагоди тезоіменитства владики Макарiя, в архієрейському кабінеті, згідно розповіді А. Савицького, було проведено таємну нараду. На ній, архієпископ та протопр. Г. Костельник без уповноваженого, котрий в цей час іще перебував за святковою трапезою, вирішували питання відкриття ЛДС. Протопр. Гавриїл в цей момент одним з перших виявив свою стурбованість розуміючи, що під виглядом духовної школи радянська влада готує на Галичині пастку для молодої західноукраїнської iнтелегенцiї. Як свідчить А. Савицький, рішенням наради було затягнути процес відкриття семінарії, а ще краще організувати курси псаломщиків i регентів [12, с. 7].
Слова колишнього діловода частково підтверджує лист А. Вишневського до Г. Карпова № 517/с датований червнем 1949 р. у котрому Львівський уповноважений категорично виступає проти відкриття у м. Львові курсів для псаломщиків i регентів [7, арк. 21]. Як іще один iз доказів правдивості слів А.Савицького можна навести наприклад той факт, що наступне оголошення про набір вихованців до ЛДС, з’явилось лише у “Єпархіальному віснику” № 5-6 за 1946 р.
З вищенаведених фактів, ми бачимо, що духовенство Галичини вітало намір відкриття духовної семінарії, але їм не імпонував дух, котрий мав би витати у в ній.
На основі віднайдених документів можна сказати, що період гальмування галицькому духовенству вдалось розтягнути на досить довгий термін. У “Характеристиці на архієпископа Макарiя” датованій 28.02.1946 р., котру уповноважений по Львівській обл. надіслав Г. Карпову i П. Ходченко, він відкрито констатує факти, що “відкриття духовної семінарії уже на протязі трьох років все переноситься з осені на весну, а з весни на осінь i по всьому видно, що в найближчий час ця семінарія відкрита не буде, не дивлячись на те, що для цього є все можливості” [7, арк. 14].
Бачачи, що керівництво Львiвсько-Тернопiльської єпархії відкрито ігнорує намірами радянського уряду відкрити у м. Львові духовну семінарію, у середині 1949 р. зі сторони влади відчувається різка зміна у відношенні щодо цього питання. Своїм листом від 29 липня 1949 р. за № 665 Рада повідомляє А.Вишневського: “про недоцільність організації тепер духовної семінарії у Львові оскільки постанова Уряду СРСР про її відкриття на протязі 3-х років не була реалізована … i у випадку звернення до Вас єпископа з цим питанням то повідомте йому, що дозвіл на відкриття семінарії можливо втратив силу i тепер не має необхідності знову ставити питання про організацію семінарії у м. Львові” [7, арк. 23].
У цей час група львівського духовенства на чолі з настоятелем П’ятницького храму м. Львова прот. Василiєм Дрелихом, почувши себе в силі “оздоровити захворілий організм Православної Церкви в Західних областях УРСР” [7, арк. 31] у своєму листі від 5.08.1949 р. адресованому П. Ходченку просять прихильного ставлення до їх справи зі сторони державної влади. На ряду з іншими проблемами, що були підняті у цьому листі, ця група галицького духовенства підняла питання відкриття у м. Львові духовної семінарії, причому офіційно заявляли, що не “відкриття духовного учбового закладу є не реалізація рішень Львівського Собору” [7, арк. 31].
Частковим порятунком для полiтично-свiдомого духовенства Галичини у ситуації, що склалась навколо відкриття ЛДС, було відкриття у 1946 р. духовної семінарії у м. Луцьку, оскільки у цьому навчальному закладі викладання велось українською мовою i там мали можливість навчатись вихідці з Галичини. Але такий стан справ не задовольняв запити радянського уряду.
Як свідчить Д. Поспєловський, у період, коли на території СРСР уже розпочався процес закриття духовних шкіл, на галицьких землях радянський уряд навпаки іще намагався відкрити духовну школу. На основі документів, якi зберігаються у Державному архіві Російської Федерації він свідчить, що лише в 1955 р. уповноважений РСРПЦ по УРСР Г. Корчевий дав остаточну відмову у справі відкриття Львівської духовної семінарії. Уповноважений посилався на Київського митрополита Іоанна /Соколова/ та архієпископа Волинського Панкратiя /Кашперука/, котрі стверджували про достатність лише ВДС, де й так із 93 вихованців 60 % були вихідцями з колишніх уніатських областей, а 91 % вихованців ВДС – вихідця з Західної України [15, с. 270].
Не дивлячись на всі докладені радянським урядом зусилля, на протязі 10 років у Галичині не вдалось відкрити духовну семінарію нового радянського зразку. Хоча Церква у цьому регіоні відчувала надзвичайну потребу у православній духовній школі, але її бажання йшли у розріз із радянською ідеологією. Галицьке духовенство бажало бачити у м. Львові духовний навчальний заклад, а не політичне сито, через котре тогочасні урядовці мали намір пропускати кандидатів на майбутніх душпастирiв. Тому й не дивно, що лукавим комуністичним намірам не вдалось втілитись у життя саме на теренах щойно навернутої у Православ’я Галичини.

Список використаних джерел та літератури
1. Державний Архів Львівської області (далі – ДАЛО). Фонд 3 Партархів Львівського ОК КПУ. Опис 1. Спр. 439. Информация обкома партии в ЦК КП(б)У об антисоветской деятельности секты и еговистов, справки, докладные записки, сведения уполномоченого по делам религиозных культов о наличии римо и греко-католических костелов и монастырей, справки из истории церковной унии, обзор откликов зарубежной прессы на решения Львовского собора о расторжении унии с Ватиканом и воссоединение с русской православной церковью. — 82 арк.
2. ДАЛО. Фонд р-1332 Архів уповноваженого РСРПЦ по Львівській області (далі Ф. р-1332). Опис 1. Спр. 2. Указания и инструкции уполномоченых по делам православной церкви при СНК СССР по
3. ДАЛО. Ф. р-1332. Опис 2. Спр. 1. Руководящие указания уполномоченого по делам русской православной церкви при СНК УССР и переписка по их выполнению за 1945 г.— 35 арк.
4. ДАЛО. Ф. р-1332. Опис 2. Спр. 3. Информационные отчеты и докладные уполномоченого Совета по делам православной церкви за 1945 г.— 22 арк.
5. ДАЛО. Ф. р-1332. Опис 2. Спр. 4. Інформаційні відгуки і доповіді уповноваженого Ради в справах Руської православної церкви при РМ УРСР за 1946 р.— 45 арк.
6. ДАЛО. Ф. р-1332. Опис 2. Спр. 5. Переписка з уповноваженим Ради в справах РПЦ при РМ УРСР про релігійні свята і роботу з священиками уніатами і інше за 1946 р.— 55 арк.
7. ДАЛО. Ф. р-1332. Опис 2. Спр. 14. Переписка з уповноваженим Ради в справах руської православної церкви при РМ СРСР про представлення відомостів, характеристик на священнослужителів, копій протоколів засідання Ради і інші за 1949 р.— 36 арк.
8. Центральний державний архів громадських організацій України. Фонд 1 ЦК Компартії України.Опис 23. Спр. 1638. Переписка уполномоченого Совета по делам православной церкви с ЦК КП(б)У и СНК УССР по вопросу объединения православной и греко-католической церквей.— 150 арк.
9. Оголошення про прийом студентів до Львівської духовної семінарії // Єпархіальний вісник. – 1947. – № 1. – С. 39
10. Оголошення про прийом студентів до Львівської духовної семінарії // Єпархіальний вісник. – 1947. – № 5-6. – С. 192
11. Оголошення про прийом студентів до Львівської духовної семінарії // Єпархіальний вісник. – 1947. – № 7. – С. 225.
12. Лагодич М. Галицьке Православ’я // Полісся Православне.– Житомир, 2000. – № 4(29).- С. 6-7.
13. Лисенко О. Є. Церковне життя в Україні в 1943-1946 р. – К.: Інститут історії України НАН України, 1998. – 404 с.
14. Николай митр. На приёме у Сталина // ЖМП. – 1945. – № 5. – С. 25-26.
15. Поспеловский Д. В. Русская Православная Церковь в ХХ веке. – М.: Республика, 1995. – 511 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *